Історія з життя, блеать! (офісним працівникам)

Знаєте що таке, блять, єбуча невдача?!

Це коли ти сидиш спокійно в офісі, ніхто нікуди не ходить, не метушиться, тиша і ти собі вирішуєш піти в парашу посрати на 5 хв, але як тільки ти сядеш срати так звідки не візьмись, якомусь хую чи пизді закортить якраз в цей самий момент піти в парашу, саме в ці 5 хвилин впродовж 8-ми годин єбучого робочого дня, не раніше, не пізніше, саме в ці єбані пять хвилин, коли ти нарешті посадив свою сраку на парашу. Воно, блять, дьоргає клямку і, розуміючи що закрито, буде стояти і чекати біля параші. При тому все, блять, прекрасно чути що ти там робиш. На додаток, воно думає що ти там сцяти зібрався і скоро вийдеш, але ж, блять, ти тільки сів срати. І починається моральна давка — треба спішити, але коли спішиш то нормально не посреш, бо стараєшся не перднути, не шелестіти папером, не брязгати пряжкою, іншими словами — не видавати себе. І ти розумієш, що те створіння стоїть там і слухає під дверима. Тобі стає не зручно, бо після тебе навіть 5 хв не пройде, щоб сморід вивітрився. Пизда, як мене харить, коли 5 твоїх безтурботних хвилин інтелектуальної розрядки та самопізнання перетворюються на вищий пілотаж контролю пропускної здатності сфінктера з моральною давкою в умовах екстреної ситуації…

Тому краще срати вдома…